Окупація Росією частини території Грузії - не лише один із найбільших військових конфліктів у нинішньому сторіччі, а й перший серйозний  геополітичний виклик Україні як незалежній державі. З підтексту практично усіх коментарів, які робилися до цього часу з приводу нової кавказької війни випливає найголовніший висновок: сьогодні Москва ухвалила рішення загарбати Грузію, завтра таке ж рішення може бути ухвалене щодо України. Іншими словами, якщо вчора у Росії і Україні велися дискусії стовно виведення з Криму російського Чорноморського флоту, то сьогодні флот, який блокував акваторію Чорного моря, що належить Грузії, може реально приступити до "насильного привернення українців до миру" з усіма наслідками

Затуліна знову запрошують безперешкодно в'їжджати в Україну. Ні, це не сон рябої кобили і не сюрреалістичне марення. Це - реалії нашої зовнішньої політики: посольство України в Росії 7 серпня офіційно повідомило МЗС Росії про зняття заборони в'їзду на територію України депутатові Держдуми РФ, голові т.зв. "Інституту країн СНД" (що власне досліджує цей "Інститут"?), Костянтину Затуліну. Речники СБУ підтвердили цю радісну звістку вже після того, як її розтрубила російська сторона. Підтвердили, проте ніяк не пояснили. І взагалі жоден український посадовець не вважав за потрібне щось пояснювати громадянам.

Пам'яті Ярослава Мельника - "Роберта" та старшинської школи УПА "Олені".

Наша пам'ять робить нас нами - як окремих людей, так і цілі нації. Все, що ми пам'ятаємо, як ми пам'ятаємо, що ми хочемо або не хочемо пам'ятати, складає основу нашої ідентичності. Саме крізь призму нашої культурної та історичної пам'яті ми, як нація, пізнаємо себе, визначаємо головні життєві цінності та орієнтири у світі. Наша спільна пам'ять робить можливим справді осмислений вибір, тобто, в остаточному підсумку - свободу.

Правильний вибір зовнішньополітичних орієнтирів - це запорука гармонійного розвитку будь-якої держави.

Cлід наголосити, що всі геополітичні проблеми Україна здатна розв'язувати лише за умови реальної державної незалежності української нації. Україна як член або суб'єкт якоїсь іншої наддержавної структури (навіть із столицею в Києві) приречена виконувати у світі маргінальну роль, бо лише Українська Соборна Самостійна Держава як результат споконвічних змагань українського народу спроможна забезпечити справжні умови для самовияву нації, виявити її здорові імперіальні можливості.

У другу неділю травня, коли розквітає природа, відзначаємо День Матері, який в Україні започатковано 1929 року з ініціативи Союзу українок. З нагоди свята ми поспілкувалися з матерями лідерів ВО "Свобода" і вивідали маленькі таємниці їхнього дитинства.

Богдана Тягнибок - мама Олега Тягнибока.

... Мій тато, Олегів дідусь, був українським священиком. У заборонені радянські часи ми приходили до нього на службу Божу, - тато правив її удома за засуненими шторами. Тож і принципи виховання в моїй сім'ї були християнські. Найперша річ - повага до старших. Олег, навіть якщо й не послухав, - не заперечував. Не нервував мене.

То не весняні пташки щебечуть над Києвом... То знову заливаються солодкоголосі обіцяльники.

То не громи гримлять травневі... То відлунюють ультиматуми та звинуваченння між опонентами.

Та не варто перейматися! То не остання найрішучіша битва за Київ.

То всього лише чергові позачергові вибори.

Не перші і не останні "демократичні".

Ще "демократичніші", ніж попередні.

Принаймні, за кількістю "демократів" на гектар столичної землі.

Російська Дума знущається над пам'яттю жертв Голодомору.

У середу 2 квітня Державна Дума Росії ухвалила блюзнірську заяву "Пам'яті жертв голоду 30-их років в СРСР", у якій відкрито і цинічно заперечила факт геноциду, оголосивши спланований, організований і здійснений комуністичним режимом Голодомор всього лише... трагедією. Отакий собі, мовляв, нещасний випадок стався з добрим десятком мільйонів українців у 1932-33 рр.

Тут варто нагадати: Голодомор, хоча й найстрашніший, проте не єдиний злочин Москви проти нашої нації. За підрахунками експертів за якихось сім десятків років окупаційний режим умудрився знищити близько 20,5 (!) млн. українців.

Недарма кажуть, що найгірше зло - це непокаране зло. Відтоді, як толерантна українська влада дозволила проведення гуманітарно-сепаратистського з'їзду в Сіверськодонецьку, події розгортаються, неначе від "ефекту доміно". На Закарпатті активізувалися витягнуті зі столітнього нафталіну карикатурні москвофільські "русини" (хто не знає - вся ця вакханалія навколо неіснуючих "русинів" має своїм джерелом оперативні розробки царської охранки та пізньорадянського КДБ). Потім стає відомо, що 15 березня на Верецькому перевалі (межа Львівської та Закарпатської областей) планується відкриття більш ніж сумнівного угорського монументу, патронованого як місцевою владою, так і найвищими керівниками держави.

За словами мого львівського знайомого, бути членом "Свободи" у його місті круто. В неупередженість цієї думки можна вірити хоча б тому, що її автор - активіст іншої партії.

Для Всеукраїнського об'єднання "Свобода" саме західні області України є плацдармом. Якщо на останніх позачергових парламентських виборах ця радикальна націоналістична партія набрала лише 0,76 % голосів, то у Львівській області - 3,06%, в Івано-Франківській - 3,41%, у Тернопільській - 3,44%. А в одному з округів Тернопільщини - аж 7,68%!. Навіть Київ дав "Свободі" лише 1,25% голосів - трохи менше, ніж, наприклад, соціалістам.

Нещодавно українців ощасливили черговою радісною звісткою з царини багатовекторної зовнішньої політики нашої держави - йшлося про те, що на фоні посилених залицянь української влади до НАТО першим закордонним візитом Юлії Тимошенко в статусі голови уряду стане поїздка до Москви. Це не дивно. Адже, кожен малоросійський прем'єр чи президент після коронації летить до Москви на поклон. Ця знаменна подія мала відбутися 23 січня 2008 року. Проте не так сталося, як гадалося. Втрутилися вищі сили з прези..., пробачте, небесної канцелярії.

На жаль, за браком інших розваг (точніше через їх неймовірну вартість), для мільйонів українців головним елементом святкування Нового року залишається перегляд телевізійних програм, які чомусь називають "святковими".

Традиційно напередодні Новорічної ночі газети, етери на радіо-ТБ рясніють проплаченими анонсами. В них піднесеним тоном розповідають про чергові "сюрпризи", які ніби-то "підготували" для своїх улюблених глядачів провідні телеканали (жоден із яких, до речі, українцям не належить). Ніхто й словом не згадає того ганебного факту, що ні один телеканал не пропонує святкової програми українською мовою. Не говорячи вже про програму, українську за духом.

Останні ініціативи влади, очевидно, шокували багатьох українців. Раїса Богатирьова, що очолювала фракцію Партії регіонів, призначена Секретарем РНБО. Юрій Богуцький, міністр культури й туризму в уряді Януковича, став заступником глави Секретаріату президента. Це, так би мовити, результати кадрових пошуків однієї голови гідри. Інша голова теж подарувала українцям кілька видатних діячів: головами Державної податкової адміністрації та Державної митної служби стали мільярдери Сергій Буряк та Валерій Хорошковський. Про призначення відомого українофобними випадами Олега Дубини головою правління "Нафтогазу України" можна просто промовчати. Суцільне дежа-вю.

Вибори до Держдуми Росії стали черговим перезавантаженням євразійсько-візантійської політичної матриці. Безсумнівна підтримка більшістю населення Росії авторитарного курсу Володимира Путіна наклалась на потужний адміністративний ресурс Кремля та фінанси олігархів-фаворитів. Конституційна більшість, здобута пропутінською партією "Єдина Росія", підсилюється багнетами показово-фрондерської "Справедливої Росії" та керованими "вічними опозиціонерами"-комуністами та ЛДПР, які в обмін на гарантоване потрапляння до парламенту, очевидно, стали "донорами" голосів для "Єдиної Росії" в проблемних регіонах.

Можна прогнозувати, що у Верховній Раді таки знайдеться 226 мандатів, з допомогою яких буде розв'язано одну з найпекучіших проблем сучасної України. А про те, що така проблема є справді нагальною і болючою нагадав нещодавно голова Братства ОУН-УПА Карпатського краю Фотій Володимирський: "На Прикарпатті 1290 живих ветеранів Української Повстанської Армії чекають державного визнання, а не пільг".

У будь-якому випадку можна констатувати, що провідні політичні сили країни задекларували намір негайно визнати ОУН і УПА. Правда, в українській політиці дуже часто слова розходяться із ділами. Але мине небагато часу і ми нагадаємо політикам банальну істину: усяке терпіння має свою межу.

Результати дочасних виборів парламенту ще довго будуть предметом детального аналізу з боку різноманітних аналітиків. При цьому не важко передбачити, що більшість з них сприйматиме вибір народу під кутом зору відсотків, які отримала чи не отримала та або інша політична сила. Про відсотки згодом скажемо й ми. Але спочатку про один феномен, який важко збагнути у контексті  самих  лише "відсотків". Йдеться про участь у виборчій кампанії  націоналістичної партії Всеукраїнське об'єднання "Свобода".

Це пояснення ми адресуємо не їм, не штабістам і піар-технологам "мегаблоків", не проплаченим політологам і штатним говорунам. І тим більше, не космополітичним олігархам, власникам цих політичних сил. Ми звертаємося лише до таких, як самі. До українців.

Передусім однозначно заявляємо: "Свобода" в жодному разі не зазіхає на голоси Б'ЮТ чи НУНС, як і на голоси ПР чи КПУ. Ми не прагнемо голосів ні теперішньої, ні вчорашньої комуністичної номенклатури.

Українко! Українцю! Не переймайся - усі різноколірні номенклатурно-олігархічні "мегаблоки" дадуть собі раду і без Тебе. А кожен свідомий голос насправді ніколи не буває "втраченим".

Якщо люди хочуть говорити про справді серйозні речі - вони повинні говорити про любов або про смерть. Все решта - наносне, решта - намул. В Україні є тільки одна політична сила, яка вголос заговорила про серйозні речі - ВО "Свобода".

Вони люблять свою Україну. Ім болить Україна. Я їм вірю. Я думаю так само. Я чую все, що вони кажуть і відчуваю те, чого вони не можуть сказати.

Я вибираю "Свободу", бо хлопці з цієї партії єдині, хто одягає вишиванки не як якесь етнографічне вбрання, а як уніформу. Вони єдині, хто розуміють, що боротьба тільки починається: ми збудували Україну, тепер мусимо будувати українців.

5 серпня в Києві у Домі Кіно відбувся XVIII з'їзд Всеукраїнського Об'єднання "Свобода", на якому прийнято рішення про самостійну участь партії у дочасових парламентських виборах 30 вересня. З'їзд розпочався об 11:00 виконанням 600 делегатами гімну України, після чого слово до присутніх узяв голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок. У своїй натхненній промові лідер "Свободи" наголосив, що цілеспрямована акція ліберальних сил по "зачистці" правого політичного спектру зазнала принципової невдачі, зіштовхнувшись з принциповою позицією ВО "Свобода". Олег Тягнибок наголосив, що його партія не спокусилась на підкуп і не піддалась на шантаж, і тому самостійно йтиме не вибори 30 вересня із уже відомою "Програмою захисту українців".

З нагоди відзначення 100-річчя від дня народження визначного діяча національно-визвольного руху та Організації Українських Націоналістів Олега Кандиби-Ольжича у Києві 21 липня (субота) відбудеться мітинг українських націоналістичних організацій та партій біля меморіальної дошки на честь О.Ольжича, вул. Льва Толстого, 15, (станція Метро "Площа Льва Толстого"). Початок о 15.00

Очевидно, що у цьому випадку йдеться насамперед про націонал-демократичні партії та Конгрес українських націоналістів. Ще вчора, лідери політичного об'єднання "Рух  - українська правиця" запевняли своїх виборців, що погодяться на створення пропрезидентського блоку лише на паритетних засадах та при умові, що його ідеологія та політична практика віддзеркалюватиме основні програмні засади національної демократії, не кажучи вже про засади українського націоналізму. При цьому лідери націонал-демократичного табору дуже емоційно реагували, коли деякі їх колеги допускали на їхню адресу якісь кпини, на зразок "маргінали" чи "релікти минулого". Та цього разу голова УНП Юрій Костенко, голова НРУ Борис Тарасюк, голова УРП "Собор" Анатолій Матвієнко та заступник голови КУНу Олексій Гірник нагадувати козаків із фільму "Пропала грамота". Пригадуєте зігнуті у три погибелі постаті?

30 червня 2007 р. в селі Княгиничі, Рогатинського району на Івано-Франківщині, за участі більше як півтисячі учасників відбулося урочисте відкриття меморіального музею "Конспіративна штаб-квартира "Короленко" Головного командира УПА Романа Шухевича".

Учасників заходу привітав заступник голови ВО "Свобода", депутат Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич.

Страшна комуністична ідеологічна машина, яка через голодомори і тюрми винищила 20 мільйонів українських життів, - завдала українцям ще однієї масштабної шкоди. Не такої помітної (на перший погляд), але не менш катастрофічної, -  духовної.

Не треба надто поринати в глибини політичного аналізу, щоби зрозуміти -  таку систему в недалекому майбутньому творитимуть Партія Регіонів, партійний трансформер БЮТ та НСНУ. Очевидно, що всі вони мають спільне коріння, бо створенні для політичного обслуговування економічних інтересів трьох регіональних кланів, відомих ще з радянських часів - Донецького, Дніпропетровського та Печерського (Київського).

Жодна із них у своїй діяльності не послуговується якоюсь із звичних світоглядних ідеологій - комуністичною, соціал-демократичною, ліберальною, консервативною, націоналістичною тощо. Між собою їх єднає ідеологія корпоративно-кланового інтересу, а різнить відмінність інтересів кожного із названих кланів. Тільки мисленнєва інерційність українських виборців, що звикли ідентифікувати партії за світоглядним критерієм, заставляє їх прикриватися ідеологічним камуфляжем - соціал-демократичним чи ліберальним.

Свободівець Андрій Холявка на запрошення  Першого муніципального Донецького телеканалу взяв участь у передачі "На підйомі увечері" - його запросили стати опонентом місцевого одіозного історика-антиукраїнця Баришнікова. Ми попросили Андрія розповісти про враження від телепередачі і від Донеччини.   

Націоналізм упевнено крокує Європою. Саме такий висновок напрошується, коли глянути на  сучасну політичну карту європейського континенту та проаналізувати стан так званого європейського націоналістичного руху. Та, щоб не бути голослівним, нижче подамо хроніку поступу націоналізму у сучасній Європі. Але спочатку кілька загальних зауважень.

Націоналістичні партії Європи об'єднані у своєрідний націоналістичний "інтернаціонал", що має назву "Європейський національний фронт". До його складу входять такі відомі партії  як Націонал-демократична партія Німеччини, "Болгарський національний союз", "Національне відродження Польщі", литовський "Союз національних сил", румунська "Нова правиця", грецький "Патріотичний альянс" і сербська організація "Образ". Ці партії тісно співпрацюють з однією метою: виграти вибори до Європарламенту та створити Європейську Праву Партію.

Історія людства - це історія націоналізмів, бо націоналізм - рух від стадного до окремого. За В. Жаботинським, все буття держави, наче довкола осі, обертається довкола проблеми національностей, а зовсім не довкола виробничих відносин чи ще чогось вторинного

Український націоналізм - це криваве змагання з імперіями за природжене право панувати у власному домі, втілювати себе через рідну мову, традицію, культуру, релігію і досягати бажаного матеріяльного добробуту. Націоналізм - це філософія альтруїстичного егоїзму: усвідомлюючи себе як представника унікальної спільноти, націоналіст у кульмінаційні миті історії здатен пожертвувати життям. Бандерівсько-упівський рух - свідчення цього.

Лише дострокові вибори дадуть змогу налагодити ефективну роботу органів  влади, без яких українська державність є неповноцінною. Насамперед йдеться про дискредитовану Верховну Раду, недієздатний Конституційний суд, бездіяльну Генеральну прокуратуру та провокаційне Міністерство внутрішніх справ - ключові державні інституції призначені для наведення в країні елементарного порядку. Це відновить статус України як держави, де панує законність, а влада контролює усі важливі сфери суспільно-політичного життя.

Націоналісти здобули у шотландському парламенті 47 місць зі 129-ти. Вони обігнали своїх головних суперників - лейбористів лише на одне місце. Проте далеко позаду залишилися консерватори та ліберал-демократи, які набрали - відповідно 17 і 16 місць. Це дало можливість лідеру націоналістів, голові Національної Партії Шотландії (НПШ) Алексу Селмонду очолити шотландський уряд - стати Першим Міністром Шотландії.

Це добрий урок для окремих нинішніх українських націоналістичних організацій, політична практика яких часто-густо сплетена із компромісів з ліберальними партіями, які не лише не схвалюють націоналізм  як ідеологію, а й ведуть з ним непримиренну боротьбу. Кожного разу такий "компроміс" пояснюється політичною доцільністю, а насправді продиктований страхом програти чергові вибори. Натомість приклад шотландських націоналістів вкотре переконує, що лише неухильне відстоювання засад націоналізму, його адаптація до сучасних умов, а не безпринципне плазування перед лібералами, може призвести до політичного успіху. Нехай не сьогодні, зате - неодмінно.

Є згадки про те, що булаву використовували і отаман І.Сірко, і Б.Хмельницький, і інші козацькі лідери. Дуже можливо, що булава побувала в руках всіх отаманів і Гетьманів. Зверніть увагу на булаву в руках скульптурного Богдана Хмельницького навпроти Софії. Наша!

До розшуків залучили лідера ВО "Свобода" Олега Тягнибока, який пообіцяв особисто зконтактувати з Послом України в Канаді І.Осташем, аби примусити зайнятися розшуками і дипломатів.

Нормальні українці не мають шансів перемогти в змаганні з потворною химерою, дотримуючись встановлених нею ж правил. Народна мудрість вчить - поки сонце зійде, роса очі - як там далі? Якщо нація прагне не тільки вижити, а й повернутися на історичну арену як суб'єкт, а не об'єкт активної політики, вона потребує радикальних змін у всіх сферах життєдіяльності, тотальної переоцінки цінностей та революційного очищення. Якщо й витрачати час і ресурси на проведення дострокових парламентських виборів - то лише за умови, що виборці побачать перед собою чистий аркуш, і зможуть самостійно розставити все на свої місця.

3 травня,  Олександр Сич заступник голови ВО "Свобода", депутат Івано-Франківської обласної ради,  виступаючи в політичній програмі на Івано-Франківському   FМ - радіо "Західний полюс" заявив:

Сьогодні в українському політикумі  існує дилема "журавля і синиці" Партноменклатура українських демоліберальних партій вчергове постає перед дилемою "журавля і синиці". В якості 'журавля" виступає українська національна ідея, традиційні суспільні цінності і держава, а "синиці" - вигідне місце у прохідній частині виборчих списків олігархічних партій чи мегаблоків.

Український націоналізм в сучасній Українській державі протягом всіх 15 років років її незалежності цілеспрямовано витісняється з політичного життя та суспільної свідомості. Для цього застосовуються методи розколів і нищення існуючих націоналістичних структур, створення структур провокаційних, дискредитація націоналістичного руху, фізичне знищення націоналістичних діячів.

До цього процесу були і є задіяні найвищі керівники Української держави, її спецслужби, впливи і чиники чужоземних держав, політичні конкуренти націоналізму в українській політиці не тільки з лівого та олігархічного таборів, але й (чи не найбільше!) з нібито тактично-союзного демоліберального табору. Його успішне завершення в умовах становлення основ Української держави загрожує її національній сутності. В кінцевому підсумку вона може стати державою будь-кого, лишень не державою Української Нації.

Що таке етноекономіка? Як знизити комунальні тарифи, не потрапивши до боргової ями? Кому насправді вигідні земельні аукціони? На ці та інші питання відповідає Василь Павлюк - заступник голови Всеукраїнського об'єднання "Свобода" з питань економіки та керівник фракції об'єднання у Львівській міській раді.

"Кинотеатры должны сами определять соотношение украино- и русскоязычных копий для показа. Соотношение 50 на 50 уже не удовлетворяет потребности русскоязычного зрителя. Стопроцентное украинское дублирование детских фильмов дает понять, что сейчас откусили палец, а потом откусят руку, но мы намерены с этим бороться", - вважає Артем Вознюк.

Що ж стосується "потребности русскоязычного зрителя": згідно з результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року українську мову вважали рідною 46,3% населення Одещини, 69,2% населення Миколаївщини та 73,2% населення Херсонщини. І це незважаючи на шалене російщення Півдня України, яке триває і досі, зокрема в галузі кіноіндустрії.

Торішні вибори - яскрава ілюстрація. Пригадуєте усі ці відеоролики, бігборди, шалики, целофанові пакети і гірлянди стрічечок на деревах? Мерехтіли в очах барвисті фантики виборчих брендів: біло-голубі, червоно-білі, помаранчеві... Стукали у вуха переконливі мантри слоганів: "Покращимо життя вже сьогодні!", "Справедливість є!", "Не зрадь Майдан!"... "Голосуй серцем!" - заклинали сяючі віртуальні аватари лідерів. А як же ж! Такої визначальної для долі керівної верстви пори, в жодному разі не можна дозволити народу обирати розумом! Кольорова димова завіса ефективно маскувала відсутність ідеологій, програм та політиків, здатних ці програми виконувати. Тріумф політичного ілюзіону

13 жовтня 1991 року у Львові зібралась група молодих патріотів, яка проголосила створення Соціал-Національної партії України, що згодом отримала назву "Всеукраїнське об'єднання "Свобода", протиставивши себе усьому тогочасному українському політикуму. "СНПУ непримиримий противник комуністичної ідеології і політичних партій та суспільних рухів, які пропагують і проводять її в життя. ...Всі інші політичні сили СНПУ відносить або до націонал-колаборантів - зрадників української революції, або до націонал-романтиків - пустоцвіт української революції", - заявила новостворена партія у своїй програмі.

ВО "Свобода" представляє роботи студентів інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка". Це голос молодих людей з почуттям національної та людської гідности. Це голос непокори, сили і наступу. Це голос, який завтра обов'язково стане нашою владою.

Ідея виставки: через плакатно-малярські образи та словесні гасла донести до суспільства розуміння мови як стратегічного чинника національної безпеки і як непохитного духового кордону нації.

Націоналізм у ХХІ столітті постає перед потужним викликом мондіалізму-новітньої ідеології тіньових наднаціональних структур управління, які просувають геополітичний проект довічного панування "обраної" меншості над рештою світу. Націоналізм як ідеологія збереження і примноження національної окремішності та самобутності виступає серйозною перешкодою для планів залаштункових ляльководів.

Сьогодні Україна опиняється під перехресним вогнем євразійського та євроатлантичного мондіалістських проектів, натхненниками яких виступає російський імперський неовізантизм та західний неоколоніалізм.

Десятки років сталінська пропаганда рівняла з землею могили, висилала на Сибір кожного, хто наважився вимовити вголос заборонене ім'я. А українські села понині зберігають свої повстанські історії - не для книжок, не для слави - для себе. Коли на відновлених могилах правлять панахиди - люди приводять зі собою дітей. Аби вони також знали правду, аби розповідали її своїм дітям, онукам.

Ніхто ніколи не зможе перервати цей живий ланцюг людської пам'яті.

У нас в Україні з'явилась нова традиція. До кожного дев'ятого травня в медіях починаються дискусії про примирення ветеранів. Якого звичайно ж, не відбувається. Але всі зайняті і всі на виду: в телебаченні, в газетах, інтернеті. А те, що результату немає - не так важливо, тут головне не війна, а маневри. Можна пояснити, чому коаліція не складається: ветерани винні, бо примирюватись не хочуть, або хтось ставить утворення коаліції в залежність з визнанням УПА. Тут прослідковується славна традиція наших політиків, яка яскраво вималювалась на останніх виборах: говорити не про суть справи, а створювати політичне шоу, інформаційні ефекти, які з реальними речами, які цікавлять людей мають дуже мало спільного.

Здається, що українське суспільство вже визріло до нового, нестереотипного погляду на проблему Української Повстанської армії. Принаймні, про це свідчать останні дискусії.

Один із таких стереотипів полягає в тому, що вояки УПА нібито потребують зрівняння у правах з вояками Радянської армії.

Мова має йти не про зрівняння воїнів УПА в правах з радянськими вояками, а про особливий статус вояків УПА. Особливий статус потрібен не лише самим воякам УПА, а й наступним поколінням, які мають знати, що є добре, і що - ні.

До написання цього нарису мене спонукало бажання осмислити стан  українського правого руху і його перспективи.

Не зважаючи на те, що я сам є безпосереднім учасником цього руху і членом однієї з політичних партій правого спрямування, я буду намагатися висловити свої думки без жодних прикрас і ритуальних реверансів.

Сьогодні українським правим відвертість потрібна більш за все.

Мій руський патріотизм то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, вложене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу стиха проклинати долю, що вложила мені на плечі се ярмо, але скинути його не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І коли що полегшує мені двигати се ярмо, так се те, що бачу, як руський нарід... все-таки поволі підноситься... Отже, варто працювати для свого народу і ніяка чесна праця не піде на марне